Вивчення творчості видатного письменника регіону та України ХХ століття здобувачами освіти ОП “Українська мова та література”

       Колись Федір Потушняк спостеріг, що чоловіки-закарпатці тяжіють, крім іншого, до раціональності й мудрування.
       Ім’я Петра Скунця, як прибічника національного державотворення, люди узяли на щит. Петро Скунць один із організаторів Закарпатського обласного осередку Всеукраїнського товариства Української мови.
       Здобувачі освіти ОП «Українська мова та література» ознайомлюються з творчістю цього видатного письменника, мандрують сторінками його книг, сміються, печаляться, оповідають про минуле, звертаються до грядущого словами поета Олександра Духновича, Августина Волошина, Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Олександра Маркуша, Михайла Тончанія.
       80 років тому народився ПЕТРО СКУНЦЬ (1942–2007) — визначний українських поет, публіцист, фольклорист, перекладач, громадський діяч, лавреат Шевченківської премії (1997). Був головою Закарпатської організації Народного Руху України.

       Автор поетичних збірок «Сонце в росі» (1961), «Полюси землі» (1964), «Сейсмічна зона» (1983), «Спитай себе» (1992) та інших.

***
БІЛЬ

Болю
      Мого
              Не вгамовано
Хмелем,
            Любов’ю,
                             Часом.
Знову
        Над рідною
                         Мовою
Думаю
         Довго
                   Й часто.
Рані кусають,
              Мов гадини,
Біль
     Божевільно,
                       Дрібно
В серці
          Танцює,
                      Нагадує:
Битися
          Вам
                Потрібно!
Мало нас,
           Славная стороно,
Славні
         Зродили
                      Класи…
Що ж,
        Помирати
                 Не соромно —
Соромно
             Зброю
                        Скласти.




***

ВЕРХОВИНСЬКА ІДИЛІЯ

Краю мій карпатський,
світку мій чудесний,
дай тебе любити
за високі весни,
коли сіють небо
по землі лелеки
і скликають зелень
молоді смереки.
Скільки раз тебе нам
народили весни,
краю мій карпатський,
світку мій чудесний!
………..

Краю мій карпатський,
мій високий світку,
дай тебе любити
ще бодай улітку,
коли сонце й на ніч
залишає варту,
запаливши в небі
полонинську ватру.
Світить ватра, світить,
що горіла влітку.
Краю мій карпатський,
мій високий світку!

………..

Краю мій карпатський,
світку стоголосий,
дай тебе любити
ще бодай за осінь,
коли вітер тягне
за собою клени,
а вони палають
і стоять огненні.
То вогнем співає
нашу пісню осінь,
краю мій карпатський,
світку стоголосий!

………

Краю мій карпатський,
світку невгасимий,
дай тебе любити
ще й за чисті зими,
коли день короткий
і мороз на чатах,
та летить із дітьми
сонце на санчатах.
Дай нам весни й літа,
осені і зими,
краю мій карпатський,
світку невгасимий!